Вітаю Вас ГістьПонеділок, 25.09.2017, 12:36

ІНТЕЛЕКТ.UA


Головна » 2011 » Жовтень » 21 » Кіло сміття за 10 гривень
10:26
Кіло сміття за 10 гривень
Відходи "в лапках"
У сфері ультрасучасних технологій поняття
відходи та сміття зазнало істотної еволюції. Навряд чи можна назвати непотребом те, з чого можна виготовити цілком затребувану людьми річ. Наприклад, ПЕТ-пляшки – традиційна нині тара для різноманітних напоїв. Випив – викинув. Порожня пляшка – це вже нібито непотріб. Та за допомогою не надто складного ланцюжка хімічних реакцій п’ять таких «півторалітровок» (найпоширеніший об’єм ПЕТ-тари) перетворяться на штучну тканину, з якої можна пошити футболку максимальних людських розмірів. Із тридцяти п’яти пляшок вийде утеплювач до спального мішка для туристів, із шістдесяти - квадратний метр килимового покриття. Тож, погодьтеся, сучасне сміття – не просто відходи.   
Ще талановиті умільці навчилися отримувати із вторинних полімерів синтетичне пальне, яке можна не лише живити електрогенератори та виробляти струм, а й навіть давати рух  автомобілям. При цьому за якістю воно нічим не відрізняється від традиційного бензину і солярки. Адже порожні ПЕТ-пляшки, поліетиленові пакети, поліпропіленові одноразові тарілки та склянки – такі ж вуглеводні, як і, приміром, дизельне пальне, що виходить з ректифікаційної колони нафтопереробного заводу. Просто мають інший склад вуглецю та водню, а це за допомогою сучасної хімії, відповідних каталізаторів і обладнання можна змінити, вивівши бажану формулу. Якби ще й на кожному кроці були пункти приймання пластикових пляшок, скажімо, по двадцять копійок за штуку, то проблему побутових відходів можна було б розв»язати щонайменше на 50%.

Україна - акумулятор побутового сміття

Та поки питання, що робити зі сміттям, залишається відкритим. За підрахунками фахівців, лише пластикових пляшок на смітниках по всій Україні зібралося понад 300 тисяч тонн. Навряд чи можна знайти щось більш поширене й водночас шкідливе. Екологи зазначають: проблема утилізації полімерів є гострою через низьку швидкість їх розкладання.  Зокрема: розпад ПЕТ-пляшки триває сотні років, поліетилену – ще довше. Спалювати полімери слід за певних умов – з додатковою подачею повітря. Бо інакше вторинні полімери горять з утворенням діоксинів. Медики запевняють, що саме це викликає у людей, які мешкають поруч зі сміттєзвалищами, ракові пухлини. Як твердить вільна енциклопедія (Вікіпедія), діоксини – глобальні екотоксиканти, котрі чинять надзвичайно потужний імунодепресивний, мутагенний та канцерогенний вплив на живих істот. Накопичуються в організмі людини та в довкіллі, оскільки мають надзвичайно стійку формулу і повільно розкладаються. Смертельна доза діоксинів у тисячу разів менша, ніж деяких отруйних військово-бойових речовин, таких як зоман, зарин тощо. Висновок очевидний: спалюючи сміття, ми руйнуємо не лише своє здоров’я, а й життя майбутніх поколінь.    

    Водночас у всьому світі, за винятком хіба що пострадянського простору та країн третього світу, сміттєпереробний бізнес є одним із найприбутковіших. Адже сировина тут фактично безкоштовна. Платити треба хіба що за сортування та механічне очищення. Для цього західний світ уже давно придумав порівняно недорогі технології. У мережі Інтернет – десятки пропозицій іноземних компаній з утилізації твердих побутових відходів. Більшість технологічних ліній – мобільні, що дає змогу пересуватися з одного полігону на інший. Такий бізнес може давати неабиякий зиск. За даними профільного ресурсу new-garbage.com, тонна повністю очищеного вторинного пластику на світовому ринку коштує 1000 євро.

Технології "Top secret"
Між іншим, українці вже навчилися переробляти полімерні відходи на штучне пальне. Тільки знають про це одиниці. І не дивно, адже наші винахідники не квапляться відкривати свої технології навіть через офіційне патентування розробок. Чому? Це не складно пояснити. Приміром, як переробляти полімери на дизель та бензин у Миколаєві знали ще 2000-го року. Тамтешні винахідники запатентували свою технолінію у США, не наважившись довірити її українським чиновникам. А вона спроможна перетворити тонну полімерних відходів на 300 кг бензину та 400 кг дизелю. Якість пального раціоналізатори перевірили на власній техніці - і запевнили: створена ними синтетична нафта може значно знизити собівартість пального. Наприклад, якщо собівартість тонни пластикового сміття в Україні - 100 доларів, то тонна отриманого з неї бензину коштуватиме 125 доларів. При щоденній переробці 10 тонн відходів рентабельність бізнесу гарантовано.

Перетворити вторинні полімери на пальне нині намагаються багато вітчизняних винахідників. Деякі цікаві розробки вже запатентовано  в Україні. Та,   на жаль, усі вони поки що залишаються експериментальними. Математик-програміст  із райцентру Городок Львівської області Костянтин Малецький разом зі своїми друзями ще 2006-го року запатентував технологію виробництва солярки з полімерних відходів. Щороку вдосконалював її та випробовував. Результат вражає: з тонни відходів можна отримати до 600 літрів дизелю та 35 літрів мазуту. Таку кількість пального одержують на НПЗ із трьох тонн природної нафти. Винахідники порахували:  частка синтетичної нафти на паливному ринку України вже сьогодні могла б становити 5%. Однак такі корисні  для держави розробки досі залишаються поза увагою чиновників та законодавців. І куди б не звернулися вчені, підтримку їм мало хто в нашій державі гарантує. Зате іноземці готові негайно надати українським раціоналізаторам і гроші, і житло, і умови для роботи.
Якщо раніше європейці ладні були поставляти нам полімерні відходи на переробку, то тепер - ні. Своє сміття Європа сама утилізує, не шкодуючи інвестицій в нові технології. В Японії хіміки вже давно винайшли спосіб переробки відходів поліетилену на пальне, там працює одне із найпотужніших у світі  підприємств такого профілю. 2009 року американці запустили потужну установку з утилізації пластику. За день вона використовувала 500-600 тонн сировини. На цей винахід роками працювали  десятки вчених. Було затрачено  мільйони доларів. Але розробка виявилася недосконалою. З відходів одержували тільки синтетичну нафту. Навесні 2004 року в Шотландії з’явився новий каталі¬затор, що очищає викиди під час переробки промислового пластику. Це дає змогу утилізувати відходи різних типів змішаних пластмас, перетворюючи їх на мастило та віск. Після додаткового очищення сировини, з неї можна отримати також пальне для дизельних двигунів чи обігріву житла.
Чому вітчизняні винахідники досі намагаються тримати в таємниці технічні описи своїх розробок? Якщо Інтернет аж «глючить» від різноманітних порад та анотацій щодо виробництва біодизелю, то жодної схеми, креслення установки з переробки пластику на синтетичне мастило чи пальне не знайдемо. Цей феномен пояснює науковий співробітник відділу геотермальної енергетики НАН України Валерій Олійніченко: «У світі це поки що новий процес, результати якого постійно вдосконалюються. У ньому задіяні великі уми і великі гроші. Всю добуту інформацію науковці і виробники тримають у забороні. Що буде, якщо ноу-хау потрапить до рук якомусь олігархові?  Він на цьому заробить мільйони,  а винахідників «кине». Тут ще й закордоні агенти всіляко намагаються перехопити і використати ідеї наших учених. Вони ладні заплатити за них величезні кошти, бо розуміють вигоду вітчизняних дослідних установок». 

Липові та реальні гарантії

Колишній працівник Генеральної прокуратури України, правознавець  Володимир Бровко вважає, що проблема вітчизняних винаходів лежить у зовсім іншій площині. За словами радника юстиції, Україна не є членом міжнародного патентного законодавства, яке визнає два види патентування: європейське (Лондон) і американське (Нью-Йорк).  Ці патенти мають спеціальні міжнародні критерії. Крім загального опису, подається ноу-хау, впроваджене у виробництво. Патентне право в Україні дуже просто скопіювати. Приміром, китайці легко можуть налагодити в себе будь-яке виробництво за патентом наших винахідників. Щоб довести своє остаточне право власності на винахід, треба позиватися до китайського правосуддя. А там вам скажуть, що якийсь Дзюнь-Лінь винайшов це у своїй провінції раніше за вас і вже запатентував у США. Тож зрозуміла позиція наших технічних геніїв, які не бажають розкривати свої карти, тим паче в Інтернеті. 

Тож поки що технології переробки відходів в Україні залишатимуться  недосконалими. Бо виробники практикують лише п’ять способів боротьби зі смітниками - спалювання, компостування, термоліз (спалювання без доступу повітря), складування та сортування з повторною переробкою. Недоліки простого складування очевидні: площі для смітників завжди обмежені, ризик проникнення токсичних відходів у ґрунтові води чи самозаймання великий.  Пресування і компостування також мало підходять для України.  Тому ми найчастіше  сміття спалюємо. Тобто витрачаємо кисень, а в атмосферу викидаємо тонни отрути. Після того, як головним пакувальним матеріалом  став пластик, проблема  ще більше загострилася, оскільки цей матеріал важко піддається утилізації. І хоча технологія повторної переробки пластику, яку нам пропонують винахідники, недешева, але має велике значення для держави.
 Це не тільки альтернатива іноземному паливу, а й заощадження  тисяч тонн первинної сировини, на виробництво якої йдуть не відновлювані природні ресурси.

Наталя Сокуренко, журналіст Інтелект.UA
Переглядів: 2168 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Новини науки
Інформ-партнер
Наше опитування
Чи є в Україні бізнес, який підтримує дитячий інтелект?
Всього відповідей: 752
ПОДІЇ
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
ПОШУК